Історія

Історія виникнення нинішньої Української Апостольської Церкви коріниться у русі за відродження Української Автокефальної Церкви у 1990-х-2000 рр., а відтак відновлення питомих засад українського православ’я  в умовах виходу з радянської імперії і постанні незалежної Української держави. Цей час був позначений зіткненням і складною взаємодією багатьох чинників: активізацією національно-визвольного руху в Україні,руйнівною діяльністю спецслужб,виходу окремих архиєреїв і громад зі складу РПЦ,активізацією УАПЦ в діаспорі,постанні УАПЦ на Заході й Сході України,утворенні УПЦ МП,створенні УПЦ КП… і досить складних стосунків між цими конфесіями- від спроб об’єднання до взаємних анафем.Причому гасло у всіх було  майже однакове: побудова помісної,єдиної,української церкви,об’єднанні українського православ’я. Питання наскільки справжніми були ці інтереси,наскільки залежали від полі тичних,матеріальних чинників ,людських амбіцій ієрархів,зовнішніх впливів (Москви,Риму,Константинопіля…),питання канонічності і правових аспектів-сьогодні дослідити важко.  Отож можна окреслити лиш певний загальний вектор руху церкви з кін.90-х рр. ХХ ст. до 2020-х рр. ХХІ ст.   Сьогодні УПЦ митр.Онуфрія апелює  своєю «канонічністю» ; ПЦУ митр.Єпіфанія –Томосом;   УПЦ КП патр.Філарета намагається відстоювати ідею власного Патріархату на противагу Митрополії у складі Константинополя. Питання ієрархії –складні,суперечливі,для когось сумнівні. Для нас (АПЦ) не вони вирішальні,а та ІДЕЯ Церкви, /естафета ідей/  яка має тяглість від м.Василя Липківського до митр.Мстислава і патр.Димитрія (Яреми). АПЦ не вважає себе «оппозицією» чи «альтернативою»,а намагається послідовно відстоювати (чи хоча б декларувати) ці ідеї. Зауважимо,що особливою молитовною пошаною в АПЦ також відзначені подвижники за оновлення Церкви о.Олександр Мень,арх. Єрмоген(Голубєв),прот.Павел Адельгейм,о.Гліб Якунін,доля більшості з яких була пов’язана з Україною. Отож,АПЦ постала на тлі автокефального руху в Україні у кінці 90-х рр. Заснована митр.Михаїлом (Дуткевичем) у2001 р.Після відходу до Господа м.Михаїла(+2001),Церкву очолив архиєпископ Лука(Нарольський)(+2014) Цей період відзначений дуже суперечливими і драматичними подіями в Україні,в церкві,це була фаза протистояння заполітизованого КП і порівняно малочисельної УАПЦ,боротьби за виживання двох моделей церкви,двох світоглядів. При загадкових обставинах загинули В.Чорновіл, митр.Іоан(Боднарчук),патр.Володимир(Романюк). Треба зазначити,що імпульси автокефального руху були передані і за межі України. Через ієрархів УАПЦ –митр. Іоана(Боднарчука) ,митр. Мефодія( Кудрякова) пішла гілка й до Росії,де як і в Україні ширивсь правозахисний рух і спільно відбували сроки на засланні українські й російські дисиденти і в’язні сумління. Фігурою,яка консолідувала ці зусилля став колишній клірик РПЦ,однодумець і сподвижник о.Олександра Меня прот.Гліб Якунін,натхненний ідеями очищення і реформування церкви,якими жила тоді УАПЦ. На поч. 2000-х рр. архиєреї,які здобули апостольську спадкоємність від УАПЦ ( митр.Стефан(Лінницький),митр.Кіріак(Темерциді)…задекларували Рух за відродження православ’я і утворили Об’єднання Православних Общин Апостольської Традиції  (АПЦ).Не пориваючи звязків з Укрїною,о.Гліб справою свого життя вважав оновлення церковного організму і реформ для всієї Церкви. Він був глибоко переконаний,що відродження Церкви почнеться з України,  тому перші архиєрейські висвяти були здійснені для українських священослужителів:єп.Єрмогена(Волін-Данилова);єп.Віктора(Вєряскіна),  (згодом митрополита);єп.Володимира(Мочарника)…далі єп.Олега(Ведмеден ка),(згодом митрополита(+2022)). Під їх проводом постали і здійснили реєстрацію       відновлені і нові громади АПЦ (Закарпаття,Київ,Луцьк) Тим часом АПЦ в Україні хоч не була помітна,але жила своїм життям,до її складу входили єп.Захарія(Чернов),єп.Марк(Черкашин,арх.Стефан(Негребе цький),арх.Констянтин (Миськів). Активний час її настав  підчас подій Майдану 2013-2014 рр.,де саме каталізувалися чинники справжньої єдності Церкви,поза конфесіональним поділом і вузькопартійними інтересами.Церква була разом з народом. Арх.Стефан очолив Духовну Раду Майдану,священики Київської та інших громад постійно перебували серед протестувальників і брали участь в спільних молитовних заходах і координували взаємодію з очільниками громадських і політичних рухів. Невдовзі арх.Стефан увійшов до складу Київської Митрополії ,яку на той час очолював митр.Олег (Ведмеденко).  У 2015 р. відбувсь архиєрейський Об’єднавчий Собор двох гілок АПЦ. Арх.Стефана було обрано митрополитом Київским і всієї України Апостольської Православної Церкви. На вимогу АПЦвУ  Священим Синодом,очолюваним митр.Віталієм   (Кужеватовим) у звязку з загостренням політичної ситуації між Росією і Україною їй був наданий  Томос про визнання її автокефалії і цілковитої незалежності в управлінні. АПЦ в У  з 2018 р.є членом Всеукраїнської Ради Релігійних Об’єднань і активним учасником межконфесійного діалогу. Протягом останніх років до АПЦвУ доєднались ряд закордонних єпархій (Польща,Італія,Румунія,Бразилія),які сповідують свою належність до Української Церкви.Для деяких з них були поставлені клірики і архиєреї. Стосовно питання Томосу від патр.Варфоломія для ПЦУ .    Не всі єпископи і громади УПЦ війшли до нової Церкви. Не всі Єпископи і гроиади УПЦ КП війшли до нової Церкви. Не всі громади УАПЦ (відповідно й АПЦвУ) війшли до ПЦУ. Вважаємо,що це питання часу і для нашого існування і діяльності Томос не дає ні привілеїв,ні ставить нас поза законом.Адже ні наявність Томосу,ні його відсутність не може відмінити основної задачі Апостольської церкви: «Ідіть і навчіть всі народи…,навчаючи їх зберігати все,що Я заповів вам.»(Мф.26-19,20) .